ЄВРОРЕГІОНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ

ПРИКОРДОННОГО (ТРАНСКОРДОННОГО) СПІВРОБІТНИЦТВА

Однією з основних тенденцій сучасного світу на сьогоднішньому етапі його розвитку, є глобалізація й об'єднання в різні союзи політичного й економічного характеру. У такій ситуації істотно зростає роль зовнішніх зносин між окремими суб'єктами співробітництва, а також дипломатичних інструментів (інституційних і функціональних) за допомогою яких вони здійснюються.

Проблема встановлення і розвитку зовнішніх зносин на сьогодні актуальна як для окремих суб'єктів міжнародного права (держав і міжнародних організацій з їхньою участю), регіональних об'єднань держав, заснованих на геополітичній спільності, а також адміністративно-територіальних одиниць або суб'єктів федерації окремих держав.

Таким чином, можна виділити такі основні рівні зовнішнього співробітництва (з точки зору держави, як суб'єкта міжнародного права):

1. Рамковий рівень - співробітництво в рамках міжнародних організацій універсального характеру, до складу яких входить достатньо велика кількість держав окремого континенту, декількох континентів або планети в цілому. Як приклад можна привести співробітництво в рамках ООН на світовому рівні, у рамках ПАРЄ – на європейському континенті;

1. Макро регіональний рівень – співробітництво в рамках міжнародних організацій чи інших статутних або договірних інститутах, як правило універсального характеру, до складу яких входять держави окремого макро регіону, що об'єднані спільністю історичного минулого, економічними, політичними і культурними зв'язками. Як приклад можна привести організацію Вишеградської четвірки.

1. Міждержавний (міжурядовий) рівень – співробітництво між окремими державами і їхніми урядами, спрямоване на встановлення і підтримку відносин у визначених сферах на взаємовигідній основі.

1. Міжрегіональний (міжмуніципальний) рівень – продовження міждержавних відносин на рівні адміністративно-територіальних одиниць різних рівнів. Нерідко така форма співробітництва заснована на загальному історичному минулому територій, що співробітничають, їх стійких спільних економічних, культурних, екологічних і соціальних інтересах. Даний рівень є базовим для здійснення прикордонного і транскордонного співробітництва і підрозділяється, у свою чергу, на кілька підвидів, у залежності від рівня територій, що беруть участь у ньому:

- Регіональний підвид;

- Проміжний (окружний) підвид;

- Місцевий підвид.

Стосовно останнього (міжрегіонального) рівня співробітництва, спостерігається усе більше зростання його значення в інструментарії національних дипломатій багатьох, насамперед європейських країн. Такий стан речей обґрунтований низкою факторів:

1. по-перше, одним з основних концептуальних засад побудови Об'єднаної Європи є принцип «Європа регіонів». У відповідності до нього, базовим елементом Європейського союзу, як державного організму, будуть окремі регіони, які входять до складу країн-учасниць ЄС, що відповідають визначеним критеріям і в цілому є самодостатніми організмами. Таким чином, акценти в зовнішньому співробітництві повинні поступово зміщуватися на регіональний рівень;

1. По-друге, рішення багатьох питань, що стосуються безпосередньо окремих територіальних одиниць, на регіональному рівні більш раціонально, оперативно й ефективно.

На сьогодні на міжрегіональному рівні спостерігається ряд інституційних і функціональних інструментів вирішення задач у сфері зовнішніх зносин. Одні з них є інструментами універсального характеру, інші – одно векторного.

Серед основних інструментів прикордонного і транскордонного міжрегіонального співробітництва варто виділити наступні:

1) Єврорегіони - організації прикордонного (транскордонного) міжрегіонального (міжмуніципального) співробітництва, метою яких є встановлення і зміцнення добросусідських відносин, а також вирішення спільних проблем визначених установчими документами, до складу яких входять території трьох і більше держав.

2) Білатеральні організації - організації прикордонного міжрегіонального (міжмуніципального) співробітництва, створювані з метою встановлення і зміцнення добросусідських відносин, а також рішення спільних проблем, визначених установчими документами, до складу яких входять території двох суміжних держав.

3) Договори про співробітництво у визначених сферах між суміжними і не суміжними територіями, що передбачають створення інститутів координації дій.

4) Договори про співробітництво у визначених сферах між суміжними і не суміжними територіями, що не передбачають створення інститутів координації дій.

Із усіх вищезгаданих , найбільш універсальним інститутом, який володіє значним потенціалом, є єврорегіон.

У Центральній Європі виникнення подібного роду організацій почалося в 90-і роки минулого століття. Одними з перших були єврорегіони засновані на польсько-німецько-чехословацькому кордоні, угорсько-австрійсько-словенсько-хорватському кордоні, на стиці угорського, словацького, українського, румунського і польського прикордоння.

Основна мета, що ставилася перед центральноєвропейськими єврорегіонами, була гармонізація відносин між сусідніми територіями, зниження негативного ефекту кордону, з огляду на те, що його проходження не завжди обумовлювалося етнічними або історичними факторами.

Крім цього єврорегіон повинний був стати інституційним інструментом, що сприяє співробітництву в різних сферах суспільного життя, що стосуються інтересів сторін, що беруть участь у ньому.

Таким чином, єврорегиони повинні були стати інструментом зовнішньої політики окремих суверенних держав, що прагнуть до встановлення і підтримки добросусідських відносин, що проявляються на регіональному (муніципальному) рівні.

Необхідно відзначити, що деякі єврорегіони, як правило муніципального рівня (напр. Nisa, Pro Europa Viadrina), створювані без підтримки й опіки національних урядів (в основному польсько-німецько-чеський кордон) переслідували, за планами їхніх засновників менш високу мету: наприклад для вирішення яких-небудь локальних питань у визначених сферах (туризм, екологія, розвиток комунальних інфраструктур). Однак, їхня взаємодія в цілому, хоча б побічно, позитивно позначалися на досягненні вищевказаних цілей.

На сьогоднішній день можна констатувати, що досягнення головної мети, гармонізації відносин між сусідніми територіями, громадянами, що їх населяють й урядами цих територій, у більшості діючих єврорегіонах досягнуто. Так, у тому числі завдяки діяльності в рамках єврорегіонів, не стали вогнищем конфліктів потенційно небезпечні в цьому плані території в районі Східних Карпат, басейні ріки Тиса, (зона діяльності Карпатського єврорегиону), Судетських гір ( зона діяльності єврорегиону Nisa) тощо.

Позитивний досвід діяльності єврорегіонів підтверджується також і тим, що на сьогодні при заступництві і посередництві солідних міжнародних організацій, таких як Рада Європи, Пакт Стабільності і ін. починаються дії, спрямований на створення еврорегіонів у Південно-Східній Європі, на Балканському півострові, з цілями, що були викладені вище¹ .

Серед сильних сторін діяльності єврорегіонів слід зазначити наступні:

1. відносно високий організаційний рівень їхньої діяльності - наявність статутних документів, побудова структури керівних і робочих органів;

1. установлення достатньо інтенсивних зв'язків між органами влади і самоврядування регіонів, що є їх учасниками;

1. непоганий обсяг інформації про прикордонне і транскордонне співробітництво, співробітництво з міжнародними організаціями, про загальний стан справ у різних сферах громадського життя сусідніх країн;

1. визначення точок дотику в прикордонному і транскордонному співробітництві, моніторинг проблем і пошук шляхів їхнього вирішення;

1. досвід у розв’язанні деяких спільних проблем і у здійсненні спільних програм;

1. політична і матеріальна підтримка з боку європейських організацій;

1. створення структур сприятливих розвитку прикордонного (транскордонного) співробітництва.

Проте, існує ряд інших цілей, що у результаті діяльності еврорегіонів не досягнуті, або не ставилися перед ними взагалі. З огляду на неабиякий організаційний потенціал, наявні зв'язки, досвід у вирішенні деяких конкретних проблем, на сьогодні можливим є розглядати єврорегіони в якості основних універсальних інструментів прикордонного (транскордонного) співробітництва.

При цьому, має сенс дещо скорегувати мету діяльності цих інститутів, у двох основних напрямках:

1. Продовження виконання зовнішньополітичних задач у контексті пан - Європейського об'єднавчого процесу.

1. Економізація цілей єврорегіону, формулювання нових задач у зовнішньоекономічній сфері і сфері регіонального розвитку.

Виходячи з можливої постановки таких стратегічних цілей, на сьогодні можна ставити перед еврорегіонами наступні завдання:

1. Підтримка і поглиблення добросусідських відносин між прикордонними територіальними одиницями;

1. Використання робочих органів єврорегіонів як центрів залучення інформації про діяльність державних органів і господарських суб'єктів окремих країн, міжнародних організацій, процесів, що протікають у Європі, про способи вирішення проблем в окремих сферах життєдіяльності, аналізу досвіду і моделювання його застосування в сучасних умовах;

1. Перетворення єврорегіонів в інформаційно-методичні центри прикордонного і транскордонного співробітництва, що сприяють пошуку партнерів, установленню зв'язків між ними;

1. З огляду на наявність інформації і зв'язків, використання єврорегіонів як посередницьких структур в залученні інвестицій і донорського потенціалу в країну;

1. Використання єврорегіонів і його робочих органів як структур, що формують позитивний імідж як країни, так і її територіальних одиниць;

1. Використання лоббістських можливостей єврорегіонів, насамперед, стосовно європейських структур

1. Перетворення єврорегіонів в організаторів і партнерів різних міжнародних проектів, з огляду на їхній потенціал і досвід у вирішенні різноманітних питань у сфері прикордонного ( транскордонного) співробітництва.

Природно, що приведений вище список є відкритим, його можна продовжити в залежності від тих задач, що висуне перед зовнішньою політикою час. У цілому необхідно помітити, що єврорегіон є життєздатним і досить ефективним інструментом зовнішньої політики, здатним адаптуватися і змінюватися в залежності від існуючої на визначений момент ситуації, корегувати мету і способи дій, чим самим (при правильному використанні) може принести визначену користь у досягненні стратегічних задач країни.

Ален Панов,

Представник України в Карпатському єврорегіоні